Мурашки, про яких я писав місяців два тому, вже майже зникли. Газон підріс, от вони й повилізали з дому. Недавно дізнався, що Анатоліч виселився з Києва у куди більш гарні і спокійні краї. Ви знаєте, я не люблю Київ. За ті кілька разів, що був у столиці, я зрозумів, що в такому дурдомі жити б не зміг. Мені куди більше подобаються маленькі містечка Західної України. Власне, в одному з таких я і живу. Не знаю, що там відчуває сам Анатоліч, але складається враження, що людина вирвалась на свободу. Мій знайомий, успішний бізнесмен, якось сказав, шо років в 50 полишить всі справи, вибудує будиночок десь в горах і спокійно насолоджуватиметься життям...

Всім привіт. Давненько не писав. Давно вже й бакалавром став. :) Сьодні йду забирати диплом і писати заяву, щоб взяли мене безтолкового на п’ятий курс. До речі, шановна адміністрація ХБ! Не дай Бог моя старенька вчителька української мови побачить ваші САМІ ПОПУЛЯРНІ фотоальбоми! Виправляйте, та поскоріш, бо стареньку ше інфаркт вхопить.

Жириновський, Затулін, Лужков... А чи не час нам завести свого політика на кшалт Жириновського, який би щиро ненавидів Росію і не боявся про то відкрито заявляти їм в очі? І шоб смачно так, з матючками і погрозами відібрати, скажімо, Кубань. Такий собі шут, який рубає правду-матку під маскою божевільного. Ми ж відмахуємось, шо Жириновський клоун і шо не варто його слухати, так? Але ж він і йому подібні кажуть те, про що офіційна влада Росії не може відкрито говорити. Я вже не кажу про те, що Жириновський має величезну підтримку серед російського населення. От була зара "Свобода", був Жириновський, правда, не власною персоною, а супутником з Москви. Просто жаль викликає те, як наші політики намагаються вести цивілізовану дискусію з цим геніальним провокатором. Клін клином вишибають - дайош українського Жириненка!

Ура! Свято футболу розпочинається! Хай і не таке масштабне, як чемпіонат світу, але не менш цікаве. Місяць хорошого настрою гарантовано. Теплі червневі вечори... Пиво... Чіпси... Гол!!! То є особливі дні, які ше довго гріють пам’ять. P.S. Вболіватиму за Італію та Німеччину. А ви?..

Ну піздєц. Попросила мене людина пробити певну інформацію. Все просто: я маю доступ до людей, вона - ні. Людина ця, здавалось би, порядна, неодноразово мені допомагала, тому я й згодився допомогти. Інфа безобідна, але дещо секретна, так що надав я її з однією умовою: мене як інформатора не видавати. Угу. Людина, скориставшись інформацією, безцеремонно мене видає. Хоч скрізь землю провались. Я її питаю, якого ж хуя вона це зробила, а воно мені: "Та шо тут такого? Нічого ж страшного..." Страшного й справді нічого, але, блядь, неприємно...

Шось я трохи прихворів. Мені б лежати в ліжку і пити гарячі чаї, але маю дві пари + відпрацювання деяких пропущених. Та ше й в банк треба заглянути - кредит за ноут проплатити. Ранок гарний, хоча вночі був такий буревій, шо мало вікна не повибивало. Бля, люди, я так не хочу виходити з дому! І де я так умудрився простудитись? Осінь-зиму проходив, нічо мені не було, а тут у травні так заламало... Лан, йду я потроху збиратись, пара о десятій. Вчиха злосна, має до мене претензії. Ну нічо, кашляну разок на неї - мо й заразиться.

Раніше були таргани по всій квартирі, яких ми ніяк не могли вивести. То були настільки живучі тварі, що, їй-богу, всяка отрута робила їх тільки сильнішими. Чесно кажучи, я до них навіть звик, і коли ми переселились на нову хату, в мене ще довго було відчуття, шо чогось не вистачає. Тепер - дежавю. Вирішили засадити задній дворик модною травичкою, були вимушені серед всього іншого розрити здоровенний мурашник. Кажуть, шо то погана прикмета, і тепер я в то повірив. Мурахи полізли в хату. Вся кухня, бля, в мурашках. Ну лан, шось придумаєм. Чудо виходить заміж? Жаль. Не повірите, але воно мені якогось хера наснилось. Чого саме Чудо - загадка. Мені взагалі нічо інтернетне не сниться. Дивно. Скоро на пари. І все б нічого, але я всю ніч не спав. Чого не спав? Та просто. Не зміг. Навіть снодійне не допомогло. Короче, скоро я ввійду в особливий такий стан, коли все зовсім по-іншому... До речі, хто-небудь знає, за скільки часу довбані пошуковики добираються до занесених в їхню базу сайтів?

Вітаю Мадеста! Я теж незабаром їду в Карпати. Власне, вони дуже близько, їх навіть видно з мого балкону, але... я так рідко буваю в горах! Машина в ремонті. Авто викликає таку ж саму залежність, як мобільний чи комп’ютер, вам не здається? Добре, що вже завтра її долікують. Незвично якось на своїх двох за кілька кілометрів до супермаркету. Я ж бо маршрутки давно зненавидів. Без потреби не сідаю. Востаннє їхав притиснутим до якогось жирного й немитого мужичка. Нахер мені таке щастя? Не був у Європі, але кажуть, шо їхні маршрутки (автобуси, трамваї і т.д.) майже ніколи не бувають на 100% заповненими. Ото охуїють європейці під час Євро-2012...

Та... Раніше молодь читала заборонені книжки і мріяла про незалежність України. А зара Quest Pistols...

Цікаво, чи доживем ми до якихсь реальних природних катаклізмів? Типу глобального потепління, а точніше, його реальних наслідків: зникнення льодовиків, вимирання тварин і затоплення прибережних (цікаво, у яких масштабах) територій? Вчені лякають цим весь світ, але нам, пересічним жителям планети, то всьо здається якимсь далеким і малоймовірним. Малоймовірним у тому сенсі, що не за нашого життя то буде. Взагалі-то, людина здебільшого й не думає, що з нею може шось статись: ми не заразимось ВІЛ-інфекцією, рак до нас не причепиться, машина не зіб"є і взагалі ми будем жити вічно. А якщо задуматись, то все по-справжньому, і не дуже оптимістичне майбутнє людства в тому числі. Звісно, не варто сильно забивати собі тим голову, але... воно ж буде! Звичайно, не післязавтра, як у однойменному фільмі, але вже до 2025 року нам обіцяють досить суттєві зміни.

Я не п"ю за кермом. І не тому, шо я такий правильний. Чесно кажучи, я взагалі майже не п"ю, але справа не в цьому. Все просто: я не бажаю ризикувати ні машиною, ні собою, ні, тим більше, здоров"ям чи життям інших людей. За три роки стажу жодного разу не дозволяв собі. І не збираюсь. Міхаель Шумахер зара знімається в рекламному ролику, де ключовими словами є: "Коли я йду на вечірку, я залишаю машину вдома". От би кожен прислухався - це ж наскільки б менше було аварій! Справа ж не тільки в тому, шо, наприклад, я тверезий. П"є інший, і він, сука, може вилетіти мені назустріч. А там вже хз, шо може бути.

Пан Луценко виступає за повернення вищої міри покарання.. Супер. От розглядали ми нещодавно на політології радикалізм.. Викладач, звісно, довго й нудно то все пояснював, але суть я вловив в одному-єдиному реченні - "прості форми вирішення складних завдань". Те, що пропонує нам пан Луценко, інакше і не охарактеризуєш. До того ж, є така народна мудрість: не рий яму іншому, бо сам в неї впадеш. То пану Луценку на примітку. Щодо самої проблеми, то можна багато говорити про жорстоких маньяків, але не слід забувати, що частенько до вищої міри покарання засуджували, скажімо так, менш винних... а то й взагалі невинних. Знаю випадок, коли невинного хлопця запідозрили в крадіжці і на допиті настільки обробили, шо той зізнався мало не у вбивстві Гонгадзе та ше й залишився після того інвалідом. То нам з такими слідчими ще смертної кари не вистачало? Я не те щоб гуманіст, але притримуюсь думки, що держава може дати тобі все, окрім життя, а значить, не має права його в тебе забрати.

Власне, скоро захист практики і курсової. Нічо, курсову мені вже пишуть! :) Нема часу займатись дослідженням абсолютно непотрібних речей. Старому професору (чи хто він там? не знаю точно..) потрібні гроші, мені ж потрібна курсова "для галочки" - не більше. Друг, який башляє чи не за кожну сесію, сказав, шо то корупція. Яка корупція?!! Торговий договір, йо-ма-йо! Чоловік збирає інформацію точно так, як хтось збирав би яблука в саду! Потім варить з того інформаційне варення і продає мені в акуратно закрученій баночці! Я ж не винен, шо не маю часу займатись варенням, яке ніколи не буду їсти.

Хоча були разом аж три дні. Чорт, з неї вийшов би чудовий оратор! Тільки слухали б її одні жінки, бо такої феміністичної маячні я вже давненько не чув. А почалось все після того, коли я сказав, що, "в принципі, не проти, щоб жінки мали рівні з чоловіками права і можливості". Не знаю, чому ці слова викликали в неї таку реакцію, але мене як представника роду чоловічого було обвинувачено у всіх смертних гріхах. Прийшлось культурно "подати на розлучення", бо... треба воно мені? 

Вирішив трохи змінити свою спортивну програму: з гантелей і штанг тимчасово перейшов суто на віджимання і прес. Вдень роблю приблизно по 500-700 віджимань: по 10-20 за підхід. Так само і з пресом. Можна більше за раз - буде на витривалість, але поки що роблю ставку на швидкість. Результати різко помітні, бо ше місяць назад було дуже важко. А тепер такі тренування навіть задоволення приносять. Вмикаю телевізор, шось дивлюсь - і паралельно віджимаюсь. Або вчусь, наприклад, і через кожні 3-5 сторінок - 10 віджимань. Що головне - одне одному не заважає. Тому раджу всім, в кого є час і бажання. Форма швидко підтягується. Скоро ж весна, за нею літо - а там і до пляжу недалеко.. :)

Сказав мені один, шо "циніки ближче до істини". Ненавиджу циніків. З іншого боку - жалію. Бо то нещасливі люди. Вчора, сидячи в машині, спостерігав за двома малими. Років по сім. "Колись і я таким був" - подумалось мені. "Малим, дурним, але щасливим." Діти кращі від дорослих. Бо вони вірять в чудеса, вірять в добро. Вони вірять у те, у що не віримо ми. Цинізм - то взагалі ознака слабких людей. Я так думаю. Це як захист, броня. Десь воно краще - броня допомагає вижити. А десь... ну хто як думає. Все ж - кумарять мене так люди. Чомусь всі циніки вважають себе такими собі "мудрецями". І з насмішкою вчать тебе, як треба жити. Мені ж смішно з них. Сліпі люди.

Люблю незвичне небо. Вибачайте десь за недостатню якість - фотографував телефоном.

Краплі літнього турецького дощу. Дуже рідкісне явище. Там може пройти страшенна злива, а вже через півгодини вийде сонце - і сліду не залишиться.

Дивно буває. Зазвичай в нашій "Великій Кишені" з усіх кас під вечір працюють лише три-чотири. Всі інші - "технічна перерва". Народу увечері багато і тому я майже завжди стою у черзі. Зазвичай - три-чотири "возики" переді мною. А сьогодні що? Вже на під’їзді до супермаркету все забито машинами, в самій "Кишені" уйма народу, всі каси відкриті - і до кожної "возиків" з десять. Ну я захожу, потроху охуєваю, але йду робити покупки. За півгодини підхожу до кас - та сама ситуація. Вирішив пошукати, де менше всього народу. І десь через десяту касу - о чудо! - пусто!!! Одинокий продавець! Вільний! Без "технічної перерви"! Я сприйняв це як маленьке передноворічне чудо. :) P.S. Все ж цікаво, чому ніхто не йшов на ту касу? Може там номер 13 був?

По великому рахунку, цей рік був особливим. Для мене. Не таким, як попередні. Останнім таким роком був 2004-й, а ще раніше - 2001-й. Особливий - це коли щось кардинально змінюється. Я переселився. Востаннє я змінював місце проживання у 1998-му. Правда, тоді я не тільки житло змінив, а й місто. Я влаштувався на хорошу в перспективі роботу. Дайте мені закінчити універ - і я покажу вам, на що я спроможний. Я стану кращим назло всім, хто поставив на мені хрест. Хуй вам! У цьому році я пережив ситуацію, яку міг не пережити. Точніше - міг померти, але не помер. Значить - не просто так. У цьому році я закохався по-справжньому. Це особливо, бо я давно так не закохувався. Але моє особисте життя - то моє особисте життя, тому про нього не буду. Я заробив кучу бабок, які мені вистачило розуму не витратити на дурниці, а вигідно вкласти. В іншій справі я прогорів, але та ситуація допомогла мені з одного боку знайти друга, а з іншого - втратити. Значить - то не був друг. Як сказав один репер, якого застрелили ще в 1996-му, "дружба, яка закінчилась, ніколи не була дружбою". Та хуй з ним. Цей був хороший рік, саундтреком якого може бути пісенька старого доброго Луї Армстронга - "What A Wonderful World". Навіть якшо помирали люди. Та вони були хорошими людьми і потрапили до раю - що може бути краще? Життя продовжується, це світ для живих. Я вірю в Бога, я вірю в свою родину і вірю в себе. Я знаю, "що все буде добре для кожного з нас". :)

Залікова сесія позаду - все успішно складено. Тепер можна подумати і про Новий Рік: де, як і з ким. До цього часу настрій був далеко не святковий, була купа справ і напрягів, але сьогодні я відчув просто райське блаженство, коли в заліковку вписувався останній "зарах". Попереду аж п’ять екзаменів, але до Нового Року думати про них не хочу. Місяць справді був дуже важким, виснажливим і коштував мені купу зіпсованих нервів. А скільки було скурено сигарет.. А скільки кави випито.. Та й на голодний шлунок.. Тепер відпочину. Але, власне, як? От цього я не знаю. Просто не було часу подумати про Новий Рік. А, ладно, хер з ним, не так то все важливо. Свято має бути в душі, а не на столі. Всі ці банальні пиятики.. Хочеться чогось оригінального і незабутнього. Та, зазвичай, все "оригінальне і незабутнє" виходить випадково, без планування, без попередження. Така собі "іронія долі", щось схоже. Зате потім пам’ятаєш і згадуєш усе життя. Наразі я варю суп, який згадував останні два тижні, тому шо ніяк не міг нормально наїстись. :) Все булочки, кава, бутерброди, чай.. А тепер наїмся, ех! А ви що, як тут? Заходив, коли мав час, читав багатьох, але на коменти сил здебільшого не вистачало. HiBlogger - хороший (поки що) проект, так шо покидати його не збираюсь. Підтримую, так би мовити, вітчизняного виробника! :)

Звичайний день. Про що б таке написати?.. Чи краще щось скопіювати десь в інеті і отримати за це купу коментів? Нє, не буду. І вам не раджу. Взяв собі за правило постити тільки своє. Хоча і я грішив плагіатом в попередньому блозі, але нещодавно то все постирав. Нічого виїжджати на чужих думках! У крайньому випадку можна вдатись до цитування, щоб краще розкрити тему, але аж ніяк не копіювати все. І навіть якшо ви підтверджуєте, що матеріал не ваш, все одно це плагіат. Чи вам цікаво читати коменти НЕ ДО СВОГО запису?

Оце вирішив перебратись сюди. Досить-таки симпатичний блог-сервіс. Нарешті наші починають робити шось толкове. А вас тут скільки? Багато вже? Бачу - і "зірочок" наших сюди затягують. Тільки от, наскільки знаю, рідко яка "зірка" сама веде свій блог. Але мені не до зірок. Мені б поспати... А вже за кілька годин на пари. Хто я? Звичайний студент. Прожив от двадцять років. Не знаю, чи шось вийде з блогом у вас. До цього виходило, але то у наших сусідів з Росії. Взагалі люди там хороші. Є й такі. Не судіть по політикам - то окрема річ. Перша причина, чому я тут? Заскучив за українською. Шо можна чекати від мого блогу? Мої думки плюс процентів 20% чогось додаткового - і все. Радий приєднатись.